Гордість країни 2012

Україна обрала героїв серед простих людей. Нещодавно відбулося гучне нагородження 9-ї премії Гордість країни.

Фото: Нагородження "Гордість країни - 2012".

Найвищі державні діячі, українські зірки та інші заслужені люди прийшли до національної опери аби особисто віддати шану звичайним людям, які своїми незвичайними вчинками доводять неможливе та відроджують віру у добро. Ці люди приймають рішення серцем, а у їх скромних поглядах ховають героїчні вчинки. Однію з нагороджених у цей день стала Роксолана Дзьоба-Балян, яка пересуваючись на візку перемогла усю вропу у стрільбі з луку. 

Мені дуже примно, що мене взагалі номінували на цю премію. Це для мене такий український Оскар, мабуть. Відчувати себе жінкою і почувати себе впевнено ось мо особисте досягнення, зазначила Роксолана.

Життвий шлях ції жінки не може залишити байдужим жодного.

У 17 років дівчина потрапила під потяг, переходивши через залізничний шлях. Був пізній вечір, видимість нульова. Почувши як наближаться з-за лісу поїзд, Роксолана була впевнена, що він ще дуже далеко...

Я прокинулась тільки в лікарні, розповіда дівчина в одному із своїх інтервю, Мені потім розповіли, що електровоз протягнув мене по рейках двісті пятдесят метрів, машиніст насилу зміг зупинити склад, сам кинувся до мене і викликав швидку.

Звичайно, про те, щоб пришити ноги, не було й мови. Пришивати-то було нічого: кінцівки розплющені, без шкіри, тазові кістки роздроблені. Лікарі взагалі дивувалися, що я вижила!

Дуже довго лежала в лікарні, перенесла шість операцій і незліченну кількість анестезії. Щоденні перевязки мені робили під загальним наркозом, потім зрізали шкіру з живота і спини, щоб покрити нею кукси. Як пережили те, що трапилося мої батьки, не знаю.

До сих пір не можу спокійно згадувати про це, каже мама Роксолани Олена Михайлівна, Я тоді зайшла до неї в палату, плачу, а донька каже: Мамо, якщо ти будеш плакати, то мені що робити?

  Памятаю, мене спочатку обманювали, говорили, що ноги тільки поламані, посміхаться Роксолана. А я в маренні, під наркозом кричала, що все знаю, розумію: ніг у мене більше нема. Лікарі хотіли викликати психолога, щоб саме він сказав мені про це, але батьки вирішили самі. Коли мама зі сльозами на очах пояснила, що ноги в мене відрізані, я пожартувала: Зате ти тепер не будеш переживати, що я занадто висока і не знайду собі нареченого. Адже до травми мій зріст був 179 сантиметрів ... Взагалі після того, що сталося швидко взяла себе в руки в сімнадцять років життя тільки починаться!

Це сталося у березні 2000-го року. До випускного у школі залишалося кілька місяців. Дівчина мріяла стати юристом...

Мене врятувала любов до життя. І, найголовніше, величезна підтримка рідних, друзів. У той момент це було дуже важливо й необхідно. Стала задумуватися: якщо Господь зберіг мені життя, то воно повинно й надалі продовжуватися, а не марніти. Звичайно, бували хвилини відчаю, розпачу і безнадії, але вони трапляються і в здорових людей, згаду Роксолана.

Вже в серпні 2000 року вона поїхала до реабілітаційного центру для інвалідів, де її навчили доглядати за собою, пересуватися на візку. Там вона усвідомила найголовніше вона не одна така у світі.

До свої травми навіть ніколи не зауважувала, скільки людей на інвалідних візках, продовжу жінка. І вони навчилися з цим жити. Люди спілкуються, закохуються, створюють сімї, народжують дітей.

Досить швидко Роксолана вийшла заміж за повносправного чоловіка. А дев`ять  років тому народила донечку і дала їй незвичайне ім`я Евеліна-Андріана. Але на цьому випробовування долі для жінки не закінчилися. П`ять років назад її чоловік помер від онкологічного захворювання. Роксолана залишилася сама, з дитиною на руках

Якось у кав`ярні до жінки підійшов чоловік і познайомився з нею. Як виявилося то був подарунок долі. Два з половиною роки тому вони одружилися.

Ще в реабілітаційному центрі їй запропонували спробувати себе у стрільбі з лука. Роксолана спочатку вперто відмовлялася, але все ж зважилася. Згодом жінка вдруге завагітніла і відмінила всі спортивні заняття аж до народження доньки. Продовжила в 2005 з особистим тренером Олегом Ілляшенком.

Через рік Роксолана стала чемпіонкою вропи у командних змаганнях. У 2007-му на чемпіонаті світу в Південній Кореї була четвертою. На Пекінській олімпіаді Роксолана виборола сьоме місце. Завжди щось заважало перемогти. Були і сльози, й істерики, кидала лук. Але тренер заспокоював: Ще не прийшов твій час. І нарешті у 2010 році у Франції в місті Віші здійснила свій переможний постріл і стала чемпіонкою вропи. Завоювала для України ліцензію на олімпіаду в Лондоні.

Якихось особливостей нема в цьому виді спорту, поясню спортсменка. Найголовніше: впевненість, віра в себе і стальні нерви. Але це необхідно і в повсякденному житті. Дуже важливо в момент пострілу відключитися, не чути криків глядачів. Тільки мішень і лук. В мене ще нема найвищої спортивної нагороди олімпійської медалі, продовжу вона. Але після мої перемоги у Франції міський голова Львова Андрій Садовий пообіцяв автомобіль. У жовтні минулого року вручив сертифікат на 100 тисяч гривень, за який ми придбали машину. Я щиро вдячна панові Садовому, адже не всі вітчизняні політики виконують свої обіцянки. Не знаю навіть, як передати свої відчуття, коли сташ чемпіоном, отримуш золоту медаль і звучить гімн України. В той момент душа співа й плаче одночасно, ділиться враженнями Роксолана.

Зараз майстер спорту міжнародного класу наполегливо готуться до Паралімпійських ігор 2012 року у Лондоні. Життя її ніби випробову на міцність, жорстоко стріля по ній, а Роксолана влучно відстрілються.

Катерина КУПРІНКО

http://blogs.korrespondent.net/blog/users/3240397-hordist-krainy-2012

ТОП новости

Вход

Меню пользователя